- Хіба ми їх кликали? - гула громада.

- Вибиватимуть з нас присягу на вірність московському цареві...

- Гарна ж та царська ласка, коли заганяють до неї кийками й рушницями.

Люди радилися, а десь за деревами зачаїлась і принишкла нічна гостя. «Що зі мною буде, як добровільно зречуться чорнобильці свого гіркого полину, звабившись на солодкі обіцянки чужинців?» - непокоїлася дівчина.

- Не потрібні нам царські меди, - махали шапками козаки, - з полином народилися, з полином і помремо!

- Земле, матінко-заступнице, - шепотіла молитву мавка, - дай їм сили вистояти!

Того дня 1654 р. до Чорнобиля приїхали московські урядники. Присягати на вірність цареві чорнобильці відмовилися, про що очевидець тих подій записав: «Тамтешні міщани нерадо прийняли московітів, роз'їхалися по різних містах і містечках, не присягали і присягати не хочуть. Вони заявили, що радше помруть, аніж присягатимуть московському цареві, і твердо стоять на цьому...».

IV

Давно не приходила у сни поліщуків зеленоока лісова відунка. Та й давно не бачили її в лісах. Дехто каже, що ніколи й не було її там. Бо якби була, то чи мирилася б з тим, як нищили предковічні ліси й болота, як отруювали землю і воду? Де ж її всесильне відунське чар-зілля? Ота суха бадилина чорнобилю?

V

26 квітня 1986 р. о 1-й годині 23 хвилини чорнобильську землю струсонув вибух. Червоне полум'я лихою загравою висвітлило небо. На четвертому реакторі Чорнобильської атомної електростанції сталася катастрофа - найбільша ядерна катастрофа в історії людства.

Того дня в нашому житті почалася нова ера - післячорнобильська. Відтоді все має іншу ціну: сміливість і боягузтво, мужність і слабодухість, відданість і зрада, правда і брехня, чесність і безвідповідальність, життя і смерть... Чорною стала невидима чорнобильська біда, ім'я якій - радіація. Вона й у страшних, тепер звичайних, словах: рентгени, опромінення, ліквідатор, зона, дозиметр...

Вона - й у моторошних цифрах:

2095 населених пунктів в Україні визнано такими, що потерпіли унаслідок аварії;