ряддя, за допомогою якого наші пращури викопували їстівні корінці. А цей череп'яний уламок залишився від старовинного глечика, де зберігалося зерно. Таких свідків минулого є чимало: всілякі вироби людських рук, сказане чи написане слово. Ці понівечені часом предмети - речові історичні джерела. Написи на камені, давні рукописи й книги називають джерелами писемними.

- А пісню отого сивого співця - усними, - міркувала дівчинка.

- Найліпший дороговказ для історика - історичні джерела. Вони не дозволяють схибити, зійти на манівці.

- Скільки триватиме наша мандрівка?

Вирішувати тобі. Для мене вона нескінченна. Бо ще від студентських часів, перейнявшись історією українського народу, я нею живу.

Професор замислився, а потім додав:

Написання всеосяжної історії України рано стало моєю заповітною гадкою, питанням честі. Отож, доню, я й пишу день і ніч велику «Історію України-Руси»...

- То подорожуватимемо разом із твоєю книгою?! - захоплено вигукнула Катруся, бо давно мріяла ознайомитися з тією батьковою працею.

Подорож в історію, щаслива можливість пройти разом із батьком тими шляхами, що їх проклали наші діди-прадіди, цілком поглинула увагу Катерини. Вона забула про свої щоденні розваги, чула лише батьків голос і бачила довжелезний шлях українського народу, що пролягав із мороку напівзабуття крізь тисячоліття, крізь усі випробування до свободи.

Почула дівчинка про те, що українці - дуже давній народ, який споконвіку живе на своїй землі. Вже в 9 ст. мали українці свою державу - Київську Русь. Правили нею князі, а столицею був Київ. Знали й пова-

Михайло Грушевський у колі рідних. Поряд з ним дружина, брат і сестра. Сидять племінники, дочка Катерина та матір. 1907 р.