Це буде так: в осінній день прозорий Перейдемо ми на свої дороги.

І не бачила Олена Теліга товстих тюремних мурів. Перед її очима - високе київське небо, а кожен день тієї короткої зустрічі з містом постає ніби знову пережитий...

Київ вітав її холодним вогнем падолисту. 22 жовтня 1941 р. українська поетеса й борець за волю України, перетнувши таємно кілька кордонів, ступила на бруківку київських вулиць.

- Добридень, тобі, золоточолий Києве, - з посмішкою промовила красуня й попрямувала до одного з конспіративних помешкань. Дорогою вона довго-довго подумки розмовляла з містом, пригадуючи свою юність і перше знайомлення з ним. З чужого байдужого Петербурга до Києва вона потрапила 1917 р., коли її батько, талановитий інженер, нащадок давнього козацького роду, дістав посаду професора Київського політехнічного інституту. Тут, у Києві, захопив її вир буремних подій. Та не втримав тоді Київ золотої волі. Полетіла вона жар-птицею десь під небо, а з нею полинули надії та сподівання, рушили на захід, мов лелеки, вигнанці - емігранти. Так опинилася на чужині й Олена. І ось тепер - по скількох літах - омріяна зустріч.

Тихо спадало на бруківку підбите першим морозом листя. Дзвінко цокотіли об давнє каміння підбори, а в такт їм ледь чутно відлунювали невидимі дзиґарі, що невмолимо відраховували кимось злічені хвилини життя...

Наступного дня розпочалася велика робота. Олена Теліга прийшла до Києва з надзвичайним завданням від Організації українських націоналістів: розбудити українські душі, сповнити їх вірою в перемогу й силою до боротьби, піднести українську культуру, сприяти поверненню до Києва української мови. І це за умов окупації, після років більшовицької сваволі, серед страху й байдужості, голоду й холоду.

Дні летіли так швидко! Згасла осінь. Ось і зима. Невидимі дзиґарі лічать, лічать... Проте Олена Теліга, здається, не чула їх. Адже в неї стільки клопоту: щодня поспішала до Спілки письменників, головою якої її обрали, зустрічалася з київською молоддю, переконувала, навчала. А ще - писала статті, відозви; як редактор тижневика «Литаври» підтримувала такі тендітні й несміливі паростки київської літератури.

Одного дня в Києві розпочалися масові арешти. На Олену Телігу чатувала смертельна небезпека. Одначе про від'їзд із міста вона й чути не хотіла. «Я вдруге з Києва не виїду», - мовила твердо.