- Я прочитаю вам його вірші спершу українською, адже він українець, а потім - свій переклад російською.

Вітер розгойдував схриплий голос, надимав вітрила слів: Ти тут. Ти тут. Як у зажданім сні - хустинку бгасиі пальцями тонкими...

І кожному уявлялася дружина, мати, сестра, а з ними - далека рідна земля, за щастя якої поневірялися тут і українці, і латиші, і вірмени...

- Чиї він читає вірші? - стиха поцікавився відомий правозахисник-вірменин, - і для чого той переклад? Все ж і так зрозуміло.

- Це вірші Василя Стуса. Йому не дозволяють писати, передавати вірші на волю. Забирають навіть листи до рідних. У нашого артиста, - в'язень кинув погляд на читця, - добра пам'ять і велике серце. Він боїться, що Стусові поезії загинуть. Отож, вчить вірші українською та ще й перекладає російською.

Сивим сліпаком насувався зі сходу день. Разом із ним повзли табором чутки - буде трус! Перевірятимуть особисті речі в'язнів. Що шукатимуть? Невже мало щоденних перевірок? Що можна вберегти від хижого ока наглядача? Відповідь дістали надвечір: шукали рукописну збірку віршів Василя Стуса. Воістину: найбільший жах тиранів усіх часів перед вільним Словом!

Безкарне свавілля табірної влади обурило в'язнів сумління. Наступного дня в таборі було оголошено безстрокове голодування з вимогою повернути викрадений рукопис. Це був день поезії Стуса. Протестами й голодуваннями його зустріли і в інших радянських таборах - скрізь, де відбували ув'язнення за переконання поети, художники, вчені, борці за права людини.

Більшало друзів у поетового слова. Писані чужою рукою вірші розійшлися по далеких чужбах. Звідти нині повертаються вони в Україну.

Самому ж поетові не судилося ще раз побачити рідний край. 4 вересня 1985 р. в таборі суворого режиму на Уралі, відбувши 5 років другого, 15-літнього ув'язнення, Василь Стус загинув. Смерть урвала йому життя на 47-му році. Похований він був на таборному цвинтарі в безіменній могилі під № 9, і лише в листопаді 1989 р. прах Василя Стуса перевезли до Києва. Справдилося гірке поетове пророцтво: Народе мій, до тебе я ще верну, як в смерті обернуся до життя своїм стражденним і незлим обличчям.