Як син, тобі доземно уклонюсь і чесно гляну в чесні твої вічі, і в смерті з рідним краєм поріднюсь.

Чим же завинив Василь Стус перед долею? За що так жорстоко карався? Відбуваючи заслання, він якось писав: «... Голови гнути я не збирався, бодай що б там не було. За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину».

Життєпис поета скупий на події. Народився Василь Стус на Вінниччині. Коли був іще зовсім малим, батьки переїхали на Донбас. Там минули роки шкільного навчання. Там здобув вищу освіту - навчався на історико-філологічному факультеті Донецького педагогічного інституту. Відбув строкову військову службу. Учителював. З 1963 р. молодий поет у Києві: поглиблював освіту, переймався літературною творчістю... І прагнув кращої долі своєму народові.

Найбільше боліло Василеві Стусу те, що Україна, позбавлена своєї державності, втрачала й свою культуру. Поет уважав, що рікою, яка живить народ, є мова. В Україні ж та ріка, писав Стус в одному з листів, висихає... За рішенням уряду українські школи переводилися на російську мову навчання. Вивчення української мови стало необов'язковим - за заявою батьків дитину увільняли від вивчення мови народу, на чиїй землі вона жила. Російська мова панувала у вищих навчальних закладах, армії тощо. Тому не міг Василь Стус залишатися бездіяльним: не мовчав, коли бачив несправедливість, обурювався проти арештів та цькувань діячів української культури. Після одного такого виступу зазнав переслідувань і сам: втратив роботу, а згодом був засуджений до заслання.

Про себе самого Василь Стус писав: «Поет - це людина. Насамперед. А людина - це насамперед добродій. Якби було краще жити, я б віршів не писав, а робив би коло землі... Ще - ціную здатність чесно померти».