Лицар волі

Чорною марою вимальовувалася на тлі нічного неба Кодацька фортеця. Темні бійниці, немов заплющені очі казкового велетня, лише зрідка освітлювалися тьмяними відблисками зі сторожових веж. То польські вояки стоять на варті. Пильнують, щоби ніхто з поневолених українців не проскочив на Січ. Та й запорожці - небажані гості в загарбаних польською шляхтою землях: нагадують своїм нещасним братам, що на світі існує воля.

А тим часом степом і річкою наближаються до Кодака загони січовиків. Здійснив свій намір Сулима - піти походом проти Польщі, аби зруйнувати ненависне укріплення. Гуркоче Кодацький поріг, а Сулимі в тому гуркоті вчувається вирування козацької ради.

- Веди нас, Іване!.. - тисячоголосо реве сивий Дніпро.

- Віддячимо польській шляхті за кривди й утиски, - хлюпочуть хвилі.

І вже бачить Сулима широкий січовий майдан, який за кожним ударом

церковного дзвона стає дедалі велелюднішим: козаки збираються на раду.

Із металевим гуком розбиваються об поріг потужні Дніпрові хвилі, а Сулима чує закличне гримотіння литавр, що сповіщає про початок ради.

І не прибережний очерет гойдається на вітрі - то тріпочуть козацькі корогви...

Рада розпочалася. Коло запорожців вислухало промову Івана Сулими про кривди, що чинить їм та всій Україні польське панство, про нестерпну образу, яка лиховісним привидом здіймається над Кодацьким порогом.

Рішення ради було одностайним. З усіх боків лунали схвальні вигуки, які благословляли Сулиму на отаманування. Але перш ніж поклали перед ним книгу Святого Письма, на якій він мусив заприсягнути товариству на вірність, двічі відмовлявся Іван за старовинним козацьким звичаєм. Коли ж полетіли вгору шапки й почулося погрозливе: «То що, нехтуєш нашою довірою?!», він погодився.

Тепер веде Сулима запорожців на Кодак.

Привид фортеці спав, заколисаний одноманітним плескотом Дніпра. На сторожових вежах подекуди спалахували смолоскипи, проте їхнє мерехтливе світло не розвіювало нічної пітьми.

Козаки, заздалегідь спланувавши облогу, швидко оточили вороже укріплення...

На ранок Кодак чорнів згарищем.

- Добре погуляли, батьку! - вітало сивого гетьмана січове товариство.