побачив дві постаті, почув холодний брязкіт зброї. «Вкотре врятувала мені життя богун-трава, - причаївшись у мокрих хащах, подумав вершник, - так, як і того разу, під Вінницею».

Дощ не вщухав, і спогади не полишали. Кілька років тому йому випало захищати Вінницю. Тоді саме доходила краю зима. Пастка для поляків була готова: за його наказом козаки на місці переправи прорубали в річці ополонки, а щоб не помітили вороги козацьких хитрощів, притрусили їх сіном і соломою, - здаля впадав у вічі «в'їжджений» шлях. Для переконливості сам увесь час крутився на тім шляху - і мало не втрапив в ополонку, але чомусь раптом стишив ходу коня, бо здалося, що війнуло запахом богун-зілля. І зупинив його перед самою ополонкою той духмяний запах степу... Вершник струсив із плечей чіпку втому та зник за дощовою запоною.

Незабаром полковник Богун був у козацькому таборі.

Козаки хвилювалися. Дощ лопотів по чубатих головах, кремезних плечах, дужих руках, вибілював сорочки й засмагу, та не міг змити тривогу з козацьких душ.

- Військо без гетьмана, як бджоли без матки! Ходімо за батьком Хмельницьким, без нього все одно - погибель! - чулося крізь дощ.

- Як же ми здобудемо нашого гетьмана, коли тримає його в полоні зрадливий хан!

- Щось і Богун мовчить. Певно, іржа побила його шаблю, а голими руками не повоюєш.

Сцена Берестецької битви, змальована з зображення на надгробку польського короля 1672 р. На малюнку видно козаків, вишикуваних у три .пави: перші - стріляють, другі - готуються до пострілу, треті - ладнають рушниці.

Козацький хрест із поля під Берестечком.