- Третю добу кляне султана й нас разом із ним козак, гаком за ребро підвішений.

- То він досі живий?!

- Ти ж чуєш. І де сила береться: три дні висить, а вмирати, видно, не збирається. Ох і народ ті козаки!

- Що ж він там кричить?

- Посилає прокляття на наші голови, віщує козацьку помсту.

- Ти знаєш, хто він такий?

- Ватажок козаків, князь Дмитро Вишневецький. Давно мріяв султан здобути його голову.

- Він справді небезпечний?

- Ще й який! І до нього дошкуляли нам козаки в пониззі Дніпра. Та поки вони діяли нарізно, ще якось можна було їх подолати. А цей український князь об'єднав усі козацькі загони, побудував на острові серед Дніпра неприступну фортецю, так що важко стало ханським військам ходити на північ.

- Цікаво, яка та фортеця? Невже комусь під силу звести таке укріплення, якого не змогли б здолати наші воїни?

- Цей князь зміг. Знайшов вигідну місцину: острів - суцільна скеля, навколо Дніпро реве порогами. Тямуща голова. Недаремно султан пропонував йому життя і службу.

- І він не погодився?

- Відмовив самому султанові. Тепер висить на гаку, спливає кров'ю й пече нас гнівним словом, від якого й небо може впасти.

...Довго ходили чутки про лицарську загибель Дмитра Вишневецького. Казали, що після його смерті султанові слуги вийняли й з'їли серце мужнього козака, аби сповнитись його відвагою та витривалістю. Але не могло козацьке серце прислужитися ворогам рідної землі, задля якої воно стільки літ горіло звитягою. Не знало те серце спокою, доки стогнала Україна від ударів турецьких і татарських орд. Мов дзвін, билося воно тривогою, згуртовуючи козацтво на захист Батьківщини.

І сам князь Дмитро Вишневецький на поклик свого серця із завзяттям збирав козацькі ватаги під свій родовий прапор, а потім повів їх у переможні бої проти ворога, довівши всьому світові, що є сила в цієї розшматованої байдужими чужинцями землі, а сила та - козацтво.