А знаєш, друже, ходімо за місто. Там збираються добровольці на вправи, то, певно, з багатьма побачимось. Чуєш, як бадьоро співають. Стрілецькій пісні й справді було затісно серед вузьких вуличок. Вона рвалася ген за місто, летіла над Карпатами, стукотіла в кожну шибку, кликала в похід усіх, кому небайдужа доля рідної землі. Пісня поспішала, адже чорне страховисько Першої світової війни роздерло, пошматувало Україну-матір, розділений кордонами народ змушений був воювати в різних арміях за чужі інтереси - і плакали Карпати над сплюндрованими містами й селами, над покинутими нивами. Тож встала під прапор юнь і краса галицької землі, утворивши легіон українських січових стрільців, пішла на бій за рідну землю, мріючи про вільну та об'єднану Україну, як колись запорізькі козаки. Не забули юнаки, чиї вони діти, відродили колишню славу Січі! - Навіть коли б уперше був у Стрию, знайшов би стрілецький табір за цієкгпіснею, - жартував Гриць. - Ого, то й ти, брате, вже наспівуєш. - Та щось таке пригадалося. Чув колись у Львові: Гей у лузі червона калина похилилася, - Шкода, що далі не пам'ятаю. - Мусиш пригадати! - несподівана гадка майнула в Грицевій голові як наказ. - Вважай, що це твоє перше стрілецьке завдання. Папір і олівець хлопці випросили в невеличкій крамничці, господар якої, почувши про відповідальне завдання, люб'язно запросив їх до своєї вітальні. «А для натхнення й творчої наснаги - ось вам гаряча кава й свіжий запашний хліб, - добродій по-батьківському обійняв хлопців, - творіть, бо пісня часом має більшу силу, ніж рушниці». Надвечір хлопці були в стрілецькому таборі. Гриць зібрав навколо себе чималий гурт добровольців, вишикував їх у чотирикутник і навчав співати «Червону калину» - так назвало пісню стрілецтво. І хоч не мали ще українські добровольці в серпні 1914 р. ні зброї, ні стрілецьких одностроїв, проте віра в те, що Україна стане вільною, підносила бойовий дух, гартувала серця вчорашніх гімназистів і сту- ![]() ![]()
|