- Приїхав, синочки, я здалеку, хочу перед смертю поклонитися святій київській землі, подивитись на предивні наші церкви. Тепер шукаю храм Святої Софії.

- Вам щастить, діду, бо й ми туди ж. Давайте ваші клунки й рушаймо разом.

- Як не жартуєте зі старого, то пристану до вашого гурту. Може, між молодими й сам помолодшаю.

За кілька хвилин їх захопив багатотисячний вир киян. Небавом селянин зовсім оговтався й розпитував гімназистів про всі київські новини.

- Перше, про що мені скажіть, хлопці, - так це про сьогоднішній день. Куди йдуть усі ці люди?

- А ось читайте, діду, - відповів один гімназист і вказав на великий заголовок у газеті, яку все ще тримав старий, - «Українська маніфестація».

- Що воно - ота маніфестація?

- Це ми з вами, діду, і весь люд, що поруч нас. Вийшли на вулиці на заклик Української Центральної Ради, бо хочемо господарювати у власній хаті самі.

- Чув, що в Росії немає вже царя. То, може, й справді Україна вирветься на волю?

- Тому-то й треба підтримати Центральну Раду: хай у світі знають, що маємо свій уряд, якого народ поважає. Тоді легше буде домовитися з сусідами і змусити їх визнати право України на незалежність.

- То що, вже маємо свій уряд - Центральну Раду?

- Якщо ми підтримаємо Центральну Раду, віддамо за неї свої голоси, то вона, безперечно, незабаром стане нашим урядом.

- Велику справу робите, хлопці.

-Так і ви з нами. Зараз підійдемо до міської думи. Там матиме слово голова Центральної Ради Михайло Грушевський. А звідти попрямуємо до