висилали до Сибіру, ув'язнювали, розстрілювали. Послідовно знищувалися будь-які прояви українського державного самоврядування. Відтоді все мала вирішувати Москва.

Провідною ідеєю життя Сергія Єфремова - видатного громадського діяча, вченого-літературо-знавця, публіциста - було утвердження Української держави. Перейнявся він нею замолоду, навчаючись у Київській духовній семінарії та в Київському університеті. Від першого року перебування в Києві став членом Київської громади, де, зокрема, навчався досвіду громадської роботи від Володимира Антоновича та Михайла Грушевського. Був організатором і натхненником кількох українських партій та рухів, брав участь у створенні Української Центральної Ради. В уряді УНР обіймав посаду генерального секретаря з національних справ. Був одним із керівників Української академії наук.

Гірке прощання

Пароплав гойднувся на хвилях і почав віддалятися від берега.

- Дивіться-но, як горить на сонці маківка лаврської дзвіниці. Наче Богом запалена свіча.

Сергій Олександрович Сфремов озирнувся й, побачивши поруч себе сивого невисокого чоловіка, подумав: кобзар. А той і справді мав щось кобзарське: лагідний усміх з-під козацьких вусів, полотняну сорочку, вибілену дощами й вітрами, глибокий, трохи захриплий голос і... невидющі очі.

- Усе йде, все минає, - дивно розтягуючи слова, гомонів старий, - а вона, ця божа свічка, палає на київських горах незгасним вогнем. І який же вогонь той всесильний, що навіть мої сліпі очі його бачать.

- Очі бачать тому, що бачить душа, - озвався Сергій Олександрович, із сумом поглядаючи на заклопотані обличчя пасажирів. - Запевняю вас, що очі багатьох цих людей хоч і цілком здорові, проте не завжди можуть відрізнити чорне від білого. Невинну людину назвуть ворогом, зацькують у газетах, виженуть із роботи, позбавлять усіх прав і засудять до страшної кари, а їм байдуже. Усе мовчить, залякане, придушене. Кажу вам: підлішого часу не було й не буде.