Важливість усного слова найкраще розуміють письменники, вчені-мовознавці. Саме тому багато хто з них присвятив власне життя збиранню народної творчості. У 19 ст. українські уснопоетичні твори записували Михайло Максимович, Павло Чубинський, Яків Головацький, Іван Франко.

З дитинства залюблений у народну пісню, Яків Головацький (1814-1888) протягом усього життя був не лише  щирим шанувальником, а й глибоким дослідником.

Свою першу збірку народних пісень він підготував, навчаючись у львівській школі. У звичайному учнівському зошиті хлопець записав тоді десять пісень із тих, що їх чув вечорами. Згодом бажання зрозуміти характер і душу рідного народу покликали його, студента Львівського університету й вихованця духовної семінарії, в мандрівку західноукраїнськими селами. Те, що він записував під час подорожі, було використано в подальшій громадській та науковій діяльності. До них повертався Головацький і на схилі віку, коли доля привела його до міста Вільна (нині Вільнюс). Там, на чужині, він підготував ґрунтовне чотиритомне видання українських народних пісень. Друком воно вийшло 1878 р. в Москві.

Які писемні джерела допомагають історикам у вивченні минулого?

Яків Головацький.

Розсипані перли

«Які чарівні українські Карпати! - подумав юнак, вкотре озираючись на мальовниче село, розкидане на схилі високої гори. - Правікову мудрість бережуть. Життя забракне, щоб усе те записати». Вже місяць мандрував горами, і кожна зупинка дарувала несподівані зустрічі й справжні відкриття. От хоча б нинішня розмова. Юнак зупинився. Сів на стовбур поваленої смереки. З великого портфеля з таємничим написом латиною «Все своє ношу з собою» витягнув охайного зошита. У ньому він занотовував почуті під час подорожі пісні, легенди, перекази. Погортав кілька сторінок, ніби щось пригадуючи. На чистому аркуші написав нову назву - «Білобог» - і полинув на крилах казки в прадавні часи...

Поміркуйте!

Чому Яків Головацький прагнув зберегти перлини уснопоетичної творчості своїх краян?