було для нього милішим від звуків сопілки. Одного разу на Скіфію рушили з величезним військом войовничі сусіди. Атею було тоді 90 років. Та цар-воїн сам верхи на коні повів свій народ на битву. Там, у бою, він і загинув.

- Монети теж досліджує археологія? - сипав запитання молодший.

- Рідна її сестра - нумізматика.

Червонясті промені сонця востаннє зблиснули і розчинилися в сутінках. Захоплений розповідями брата, хлопчик погортав сторінки книжки. Золота скіфська пектораль, скіфський гребінь, скіфські стріли, монети Атея... Легкий сон заколисав малого й поніс його в дивовижну, сповнену вітру й сонця країну - Скіфію. З незнаних далей, здіймаючи курну пилюгу, сунула велетенська хмара - скіфи! Попереду потужного війська на швидкому, мов вітер, коні летів несхитний цар Атей. Золотом сяяли його зброя та обладунки, звитягою - очі. Бо не знають поразок скіфи, попереду - лиш перемога!

Що ви дізналися з оповідання про царя Атея? Розкажіть про життя й побут скіфів. Що розповіли про цей народ витвори його майстрів?