руські князі величну столицю на поталу ворогові, бо не було між ними єдності. Кожен дбав лише за себе, самотужки захищаючи своє князівство. Через ті чвари й розбрат роздертою та пошматованою лежала Руська земля, чорним вороном кружляла над нею біда.

...Близько двох тижнів тривала облога Києва. Найбільшого удару ординці завдали поблизу південних воріт, де містилося велике болото, що охороняло підступи до міста. Перші морози усунули ту природну перешкоду. До того ж завойовники використовували муроломні машини. Зруйнувавши частину валу, вони розпочали штурм. І хоч як мужньо билися кияни, проте монголи вдерлися-таки до міста. Та бій не припинявся. Кияни на чолі з воєводою Дмитром, що сам бився за трьох, не втрачали надії. Зібравши останні сили, захисники міста закріпилися в місті Володимира.

- Чому не можемо здолати беззбройне місто? - лютував Батий, звертаючись до своїх радників.

- Є між ними воїн, який має незвичайну силу, - почув у відповідь хан, - у бою той воїн б'ється за трьох.

Лютував Батий. Наказав скарати на смерть не один десяток своїх воїнів, відважному ж лицареві-киянину обіцяв дарувати життя, якщо той не загине в бою.

Над містом танцювали сніжинки. Підхоплені вітром, вони збивалися величезними зграями, хурделили, замітали зруйнований Київ.

Останнім укріпленням киян була Десятинна церква. Та й вона не витримала несамовитого натиску завойовників. Від ударів камнеметів стіни храму завалилися.

Оборона Києва від монголо-татар 1240 р. Картина художника В. Латаліна.