ти себе усобиці діючи? А половці землю нашу розносять і раді є, що межи нами війна донині. Відтепер з'єднаймося в одне серце та обережімо Руську землю».

- Чому ж не сталося так, як гадалося? - спитав юнак.

- Бо шукаємо сили в зіллі... - чернець опустив очі, побачив розгорнуту книжку й поринув у читання.

- А де ж вона? - збентежено допитувався юнак.

- Ох, і цікавий ти, брате, - відірвавшись од книжки, проказав чернець. - Візьми он ту книжку. Почитай мудре Мономахове слово. Може, збагнеш.

Юнак розташувався в темному кутку на лаві, запалив свічку й розгорнув цупкий пергамент.

«Пишу це повчання вам, улюблені», - прочитав на початку. Плетиво літер ніби малювало на пергаменті день за днем сповнене тривог і праці Мономахове життя.

Ось він тринадцятилітнім хлопцем вирушає з батьківського палацу в далекий похід. Скільки доріг відтоді пройдено! Скільки невсипущої праці! «Сам робив я все, що було треба, - писав князь. - Весь лад і в домі своїм я наводив, і в ловчих порядок сам держав, і в конюхів, і про соколів, і про яструбів я сам дбав». Тож звертався Володимир Мономах до тих, які прочитають його повчання, з палкою настановою: «Не лінуйтеся, благаю вас... Лінощі - всьому лихому мати: що людина вміє, те забуде, а чого не вміє - того не вчиться».

Зажив Володимир Мономах слави справедливого володаря, який ніколи й бідної вдови не давав скривдити. Тому й синів своїх навчав:

«Убогих не забувайте, не давайте сильним погубити людину. Ні правого, ні винного не вбивайте і не повелівайте вбити його».

...Непомітно догоріла свічка, згасав і день. Час повертати книгу. Послушник згорнув її та підійшов до книжника.

- Дякую, брате, за науку. Справді, не в зіллі сила. От тільки в чому?

- Для того, певне, ми й народжуємося, щоб у праці й повсякденній науці, тримаючи, як казав Мономах, «очі долу, а душу - вгору», знайти відповідь на це питання.

Перекажіть легенду про євшан-зілля. З якою метою руські князі з їхалися до Любеча? Знайдіть у тексті оповідання вислови Володимира Мономаха. Поясніть їхній зміст.