Учасником боротьби проти половців був новгород-сіверський князь Ігор. Року 1185 він разом із братом Всеволодом, племінником Святославом і сином Володимиром вирушив у половецький степ. Похід був не на часі й погано організований. Військо князя складалося з кількох тисяч кіннотників, які аж ніяк не могли здолати багатотисячної орди. Тому серед степу Ігор знайшов не славу, а ганьбу: вся його дружина загинула, а він з іншими князями потрапив у полон. Прикра поразка марнославного князя навряд чи надовго залишилася б у пам'яті нащадків, якби не сила поетичного слова. Річ у тім, що похід князя Ігоря оспівав геніально обдарований руський поет кінця 12 ст. Історія не зберегла імені митця, та це лиш додає таємничості його великому творінню - поемі «Слово о полку Ігоревім». Кілька поколінь істориків, дослідників мови й літератури, поетів і художників у багатьох країнах світу прагнуть розв'язати загадку поеми, і в центрі наукових і мистецьких досліджень обов'язково зринає постать князя Ігоря та його оточення - сім'ї, друзів і побратимів, недругів і ворогів. Про князя написано нині значно більше, ніж про будь-якого іншого діяча нашої минувшини - навіть з-поміж тих, хто зажив заслуженої слави. Ім'я ж того, кому має завдячувати своєю популярністю Ігор, певно, так і лишиться незнаним. Архістратиг - головний командир війська ангелів.
Осінь танула, мов свіча. М'яке сяйво лилося від сонячних маківок київських церков, від ясного, змитого дощами неба. Золотавий серпанок тонкою завісою, ніби ховаючи від недоброго ока, затулив Дніпрові береги.
Поміркуйте! У чому виявився героїзм захисників Києва під час облоги міста ордами хана Батия?
|