І не пісня котилася Дніпровими берегами, а сумне зітхання змученої землі:

Зажурилась Україна,
Бо нічим прожити,
Витоптала орда кіньми
Маленькії діти,
Котрі молодії -
У полон забрано;
Як заняли, то й погнали
До пана, до хана.

Одного недільного ранку впало лихо й на містечко Рогатин. Мужньо захищали рогатинці свої домівки. Та надто нерівні були сили, тож до вечора місто запалало полум'ям, а тих його мешканців, які залишилися живими, закутих і зв'язаних, гнали на південь.

Потрапила до татарського полону і Настя Лісовська - дочка рога-тинського священика.

Як же змарніло й подорослішало її чарівне личко! Густі вії ховали погляд, здається, назавжди прикутий до червоної заграви над рідною хатою, до батька, що впав, підтятий татарською шаблею, до мами, яка ледь ворушила губами, переборюючи смерть: «Не забувай свою землю, доню».

«Не забувай свою землю...» А та земля вже губилася десь за обрієм, і тільки терпкий запах полину нагадував про неї.

Незчулася Настя, як збігло кілька тижнів. Багато горя побачила вона за ті дні. Не всі захоплені в полон рогатинці дійшли до Кафи - міста, на широкому майдані якого розташувався велелюдний базар, де торгували невільниками. З того торговища потрапила Настя Лісовська до палацу самого султана Туреччини Сулеймана.

Коли ж це було? Скільки минуло відтоді літ? Дружина султана Хуррем здригнулася: здавалося, ніби знову почула мамин голос. «Доню!» - гукала, як колись у дитинстві, неня. Хвилину прислухалася до власної пам'яті, а потім поринула у свої щоденні клопоти. А їх у великої султани - без ліку. Бо ж вона - перша порадниця і найближчий друг турецького султана - володаря найбільшої й найміцнішої держави. Ніяка інша жінка в цій землі не мала такої влади й шани. Здобувати ж їх нелегко було безіменній полонянці (всіх бранок з України тут звали роксоланами, таке ймення мала й вона), а здобувши - важко втримати. Хоч який щирий з нею султан, хоч як шанує її рідкісну красу, проникливий розум, залюбленість у мистецтво слова та музики, проте багато його підлеглих - її люті вороги, що бажають смерті їй та її дітям.

Тож мусить про все знати велика султана.