Тепер, коли збіг місяць виснажливих боїв, було очевидним, що саме наступальні дії козацьких полків розтрощили міць величезного султанського війська. Щоправда, запальний і марнославний Осман II іще не визнав себе переможеним і щодня вдавався до шалених атак, спрямовуючи найпотужніший удар проти козацьких укріплень. Тому несолодко козакам удень, немає спокою і вночі, бо тож війна.

- Агов, пане осавуло, чи швидко рушимо?

- А що так нетерпеливишся, гармаше? - Безсмертенко посміхнувся у вуса: гарний хлопчина, добрий козак буде.

- Кортить обкурити султанських слонів і верблюдів.

- Хіба ж худоба винна... - зареготало товариство.

- Винна чи ні - не в тім річ. Хоче, певно, наш гармаш на слоні до нареченої приїхати, - глузував хтось із бувальців.

- Які там слони, гармаше. Забарився ти, друже: поїли їх турки, бо ж не сподівалися так довго битися. Кажуть, султан перед першою битвою нахвалявся, що й рісочки в рота не візьме, доки не здобуде перемоги. Врізав би дуба бідолаха, якби тримав слово. А якби знав Осман, що голод спіткає його військо під Хотином, то, може, обачніше повівся б і зі слонами та верблюдами: пощо було тварин у битву вести, невже нас, козаків, намірявся ними налякати? Пропав провіант нізащо, - жартували козаки.

- Тихіше, скалозуби! Не в корчмі ж гуляєте, - гримнув осавул, так само поглядаючи на обрій.

Знав Петро, що не всім козакам до вподоби його суворість. Чув навіть, ЯК позаочі просторікували, буцімто Й душу свою він

запродав нечистому, бо ж, бачте, несхитний, зовсім