ни прорвалися з оточення. Петро приглядався до своїх бійців, ніби обмацував їх поглядом - чи цілі кістки, чи неглибокі рани. А де ж Анжей? Доки не розвиднілося, треба було повернутися до мосту. Може, рейтар іще живий, спливає кров'ю. А коли мертвий, то мусить поховати його Петро, адже віднині вони - бойові побратими. Та й Марися має знати, що трапилось із коханим.

На березі Дністра неподалік мосту нишпорили турецькі вояки, приглядаючись до загиблих. Петро зачаївся за кущем і чекав, коли ті відійдуть. Анжея помітив здалеку: той лежав долілиць із розкинутими руками, з плеча стриміла стріла. «Марисю, голубко, коротким було твоє щастя», - подумав Петро. Та коли потягнув стрілу, Анжей тихо застогнав. «Тримайся, брате», - прошепотів козак і потяг пораненого до річки. Там, у байраку, Анжей опритомнів, і друзі, забувши колишню кривду, завели розмову. Часу в них було небагато - поки впаде ніч, а потім мусять пробитися до своїх, бо завтра - знову бій.

Про які особливості перебігу бойових дій у Хотинській війні ви довідалися з оповідання? Як під Хотином козаки втілювали ідею наступальної, активної боротьби проти турецьких нападників? Чому гетьмана Сагайдачного поляки вважають своїм національним героєм? Як ви розумієте назву оповідання? Чи можна говорити про війни лише як про втілення зла? Як ви ставитеся до думки, що існують справедливі війни?

Гетьман Конашевич-Сагайдачний на коні.

Здобуття Кафи запорожцями.

Герб Війська Запорізького.

Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний належить до тих людей, які ще за життя здобувають славу і прихильне ставлення своїх сучасників. Усі мали Сагайдачного за визначного лицаря, тому так болісно сприйняли в Україні звістку про його смерть: гетьман помер у квітні 1622 р. від рани, яку дістав під Хотином. А невдовзі в друкарні Києво-Печерської лаври вийшла книжка з віршами, що їх виголошували на похороні Сагайдачного. Прикметно, що головна ідея тих віршів,