Останньою Запорізькою Січчю, що проіснувала з 1734 р. до 1775 p., була Нова Січ. Її заснували коза-ки-запорожці, коли царський уряд дозволив їм повернутися з території, яка тоді входила до кримських володінь, на рідні місця. Запорізькі козаки влаштували свою нову столицю на півострові, що вдавався в дніпровські плавні Великого Лугу. Півострів омивав глибокий повноводий рукав Дніпра - річка Підпільна (саме тому Нова Січ називалася ще Підпільненською). В операції з ліквідації козацтва на Запорожжі брала участь ціла армія - сто тисяч вояків. Січ-столицю оточили десять тисяч царського війська. Зваживши на сили сторін (запорожців було у фортеці до трьох тисяч), козаки 5 червня 1775 р. склали зброю. Протягом наступних двох тижнів царські війська захопили землі всього Запорожжя. Козаків-запорожців спеціальним указом перетворили на селян. Багато старшин зазнали переслідувань. Жорстоко покарали кошового отамана Петра Калнишевського, якого на 25 років ув'язнили в далекому Соловецькому монастирі в кам'яному казематі.

Зруйноване гніздо

Двадцять п'ять років щоночі крізь неприступні мури Соловецького монастиря приходив до Петра Калнишевського той самий сон.

Спершу звідкись прилітали тисячі птахів. Вони сонячно тріпотіли крильми, відганяючи сліпу казематську ніч, потім підхоплювали його й несли кудись далеко на прозорі плеса. Він завжди вгадував у тих плесах дніпровські заплави. Проте замість спокою те відкриття навіювало на нього непереборний жаль, адже скрізь він бачив безліч покинутих гнізд з безпорадними пташенятами. Птахи зовсім не зважали на них, байдуже кружляли над ясною гладінню, сідали на воду, збиваючи міріади веселкових бризок. Лише одна велика біла птаха відчайдушно кричала, злетівши високо в небо. І на її крик з плавнів виходив сивий-пресивий дід з одним довгим білим вусом. Калнишевський упізнавав у ньому характерника Вусатого - найшанованішу людину на Запорожжі.

Кошовий отаман Петро Калнишевський з ікони Покрови Пресвятої Богородиці.

Поміркуйте!

Чому за царським наказом було зруйновано Запорізьку Січ?

Соловецький монастир - заснований на початку 15 ст. на Соловецьких островах у Білому морі; царський уряд використовував його як місце для заслання та ув'язнення.