решті, зморений, він таки зупинився; не маючи сили опиратися, підняв до неба обличчя й по-вовчому завив...

«Вовкулака! - майнула думка. - Не забарилася кара за зраду».

їдкий дим, зруйновані міста й села, шибениці з козаками - захисниками Батурина - то вдень. Уночі ж - вовче виття. А над усім тим - сваволя московських воєвод і сліпий острах.

Чи про таку Україну мріяв гетьман Мазепа?

«Не задля себе, а лише для вас усіх, для жінок і дітей ваших, для користі матері моєї Батьківщини - бідної України, всього Війська Запорізького та народу українського хочу те з допомогою Божою чинити, щоб ви від московської, так і від шведської сторони не загинули», - така присяга Івана Мазепи переконала козаків у потребі підтримати наміри гетьмана - видобутися з-під влади московського царя.

Тому й вирушили вони разом із ним на зустріч зі шведським королем, який обіцяв захищати Україну доти, доки вона назавжди не визволиться з-під Москви та не здобуде незалежності.

...Шалена злива пекельної люті та мстивості впала на українські міста й села - такою була відплата московського царя Петра І за визвольні змагання Мазепи.

А втім, надійними виявилися мури козацької столиці. Витримали б, якби не зрада полкового старшини Носа.

«Вік побиватимешся, Україно, як та чайка, через власних дітей, - зажурено думав гетьман, стурбований вовчим виттям, яке чув після зруйнування Батурина щоночі. - Може, колись, позбиравши їх докупи, ти й будеш щасливою. А поки - квилити тобі при битій дорозі...»