Долю Лівобережної Гетьманщини другої половини 17 - початку 18 ст. визначав невпинний наступ московського царату на незалежність України. Московські воєводи-намісники, що призначалися в Україну, мало зважали на прагнення гетьманів зберігати давні козацькі права. Від 1659 р. між кожним новообраним гетьманом і царем укладалися статті-угоди. І щоразу в них дедалі більше обмежувалися державні права України: зростала чисельність царських військ, що перебували в Гетьманщині та утримувалися коштом українців; гетьманам заборонялося підтримувати відносини з іншими державами, а водночас вони мусили, за наказом царя, споряджати козацькі полки на війни у складі московської армії, а також для виснажливих будівельних робіт на користь Московії. Так крок за кроком Лівобережна Гетьманщина з вільної держави перетворювалася на залежну область держави «його царської величності». Нову спробу здобути волю й відновити державну самостійність Україна здійснила за гетьманування Івана Мазепи (1687-1709). Щоби визволити Укра ![]() ![]()
|