ПОЧАТОК ВІДРОДЖЕННЯ

На початку 19 ст. Україна залишалася підневільною. Щоправда, кількість держав, які володіли українськими землями, зменшилася. Тепер Україну переділили дві імперії - Російська та Австрійська: Правобережжя, Лівобережжя, Слобожанщина й Південна Україна перебували під царською владою, а Галичина, Буковина й Закарпаття - під цісарською. І хоч у житті двох імперій було чимало відмінностей, проте ставлення володарів обох держав до нашого народу було однаковим: українців не вважали за окремий народ, що має власну історію та велику культуру, забороняли вживати українську мову, відкривати школи з українською мовою навчання.

Та найтяжчим лихом тих часів було кріпацтво. Мільйони українців народжувалися та вмирали, не маючи особистої волі. Українські селяни-кріпаки були власністю своїх панів - здебільшого чужинців або таких, що давно зреклися українських коренів. Пан мав право продати кріпака, обміняти його на іншого тощо. Звісно, за таких умов годі було й думати про власну державу. Саме тому освічені українці і в підросійській, і в підавстрійській Україні докладали зусиль для скасування кріпацтва. Не менш опікувалися вони й духовним життям. У різних українських землях діяли осередки збирачів і шанувальників усної творчості та народних звичаїв, почали друкуватися українські журнали, ставилися п'єси в мандрівних театрах. Після виходу в

Цісар - імператор, володар Австрійської імперії.

Пригадайте значення слова кріпацтво.