- Нічого певного не знаю. Чув тільки, що князь опікується ними так само, як і Софією. Подейкують, що одного разу, коли завітав Ярослав на будівництво Георгіївського собору, здивувався, чому так мало робітників. Тоді наказав кожному з них видавати щодня по срібній монеті. Князівську волю оголосили на торзі. Наступного дня прийшло на будівництво чимало майстрового люду.

- Гарні церкви, не знаєш, яка й краща, - оглядаючи їх, відказував майстер, а потім пояснив: - Георгіївський собор зводиться на честь небесного захисника великого князя, адже християнське ім'я Ярослава - Георгій. Свята Ірина - заступниця Ярославової дружини.

- А чому наша церква називається Софією? - запитав Жданко.

- Софія - грецькою означає мудрість. Отож, звелів Ярослав побудувати храм, щоб звести пам'ятник мудрості.

- А мені казали, - заперечив Жданко, - що цей храм споруджено на честь великої перемоги: начебто саме тут Ярослав переміг велике степове військо печенігів.

- Так воно й є. Про ту славну перемогу чув я, коли був далеко від Києва. Проте не лише мечами здобув її Ярослав, а насамперед мудрістю. Полюбляє наш князь книжну науку, шанує знання, вірить, що не поступаються книги силою ні перед гострою зброєю, ні перед міцними м'язами.

- Ви стільки знаєте про Київ, про нашого князя, ніби все життя тут прожили, - дивувався хлопець.

- Про нашу землю багато говорять по всіх усюдах. Поважають чужинці Ярослава, бо дбає він не тільки про нинішній день, а й про майбутнє своєї держави. От хоча б храм Софії. Буде тут і книгозбірня, де книги зберігатимуться, а також перекладатимуться й переписуватимуться, буде й школа, де навчатимуть охочих до науки дітей. Отож і кажуть, що рясно засіяв Ярослав руські землі зернами мудрості. Мине зовсім небагато часу - зійдуть ті зерна, зацвітуть пишним цвітом, примножать силу Київської держави.

Золоті ворота в Києві. Сучасний вигляд.

Фреска із зображенням скоморохів із Софії Київської.