стебла дерези, обплутані осіннім павутинням, вогнистими лелітками спалахували краплини роси на сухих велетнях-будяках. І все те дихало терпкою полиновою гіркотою, теплом і волею. - Гарний наш степ, джуро? - гукав козак до хлопця, який майже загубився в незайманих травах. - Та ці трави не порівняти з запорізькими. Там тирса така, що як глянеш, то ніби жито стоїть, а комиш, - як той ліс, - здаля так і біліє, так і вилискує. А що вже пирій, ковила, мурава... Як увійдеш у них, то тільки небо й уздрієш. Підеш косити - косою не одвернеш, поженеш пасти коней, то й не побачиш їх, заженеш волів - тільки роги й видко. А як настане зима - байдужісінько: хоч який буде сніг, а трави не закриє. Коні летіли, мов на крилах. Та степ, здавалося, не мав кінця-краю. Аж раптом, ніби з-під землі, виріс дубовий гай. - Тепер можна й перепочити,- перемовилися козаки. - Завтра, джуро, побачиш Дніпро. Подорож Дніпром назавжди запам'яталася хлопцеві. Разом із козаками він мав подолати Дніпрові пороги, щоб опинитися на Запорожжі. Там його обіцяли прилаштувати на зиму в одному з козацьких зимівників. - На цьому човні, що каюком зветься, ми й рушимо Дніпром, - старший із козаків кілька разів обійшов човен, пильно обдивляючись дно. - Бачив ти, джуро, козаків у степу. А тепер пізнаєш нашого брата на воді. Запам'ятовуй і цю науку, хлопче, бо не козак той, хто не вміє долати пороги. - А страшні ті пороги? - допитувався хлопець. - Страшні не страшні, а от коли станеться так, що човен наш розіб'ється об скелі, то раджу тобі схопитися однією рукою за уламок деревини, а другою намагатися захистити себе від ударів об каміння і так пливти за течією доти, доки не натрапиш більш певного порятунку. - Не лякай хлопця, брате. Сідаймо краще на місця, щоб усе добре сідало, а все зле тікало, та й рушаймо. Човен розітнув Дніпрову гладінь і, легко погойдуючись, поплив за течією. Проте дуже швидко течія стала бурхливішою, звідкілясь здалеку залунало глухе ревіння. Незабаром, щоб почути один одного, мандрівникам доводилося кричати. ![]() Каюк, або чайка, - так називалися козацькі човни, на яких вирушали в морський похід. Прикметною ознакою каюків (чайок, або дубів, як їх іще називали) було те, що вони мали суцільне дно, яке робилося зі стовбурів верби чи липи. ![]()
|