стебла дерези, обплутані осіннім павутинням, вогнистими лелітками спалахували краплини роси на сухих велетнях-будяках. І все те дихало терпкою полиновою гіркотою, теплом і волею.

- Гарний наш степ, джуро? - гукав козак до хлопця, який майже загубився в незайманих травах. - Та ці трави не порівняти з запорізькими.

Там тирса така, що як глянеш, то ніби жито стоїть, а комиш, - як той ліс, - здаля так і біліє, так і вилискує. А що вже пирій, ковила, мурава... Як увійдеш у них, то тільки небо й уздрієш. Підеш косити - косою не одвернеш, поженеш пасти коней, то й не побачиш їх, заженеш волів - тільки роги й видко. А як настане зима - байдужісінько: хоч який буде сніг, а трави не закриє.

Коні летіли, мов на крилах. Та степ, здавалося, не мав кінця-краю. Аж раптом, ніби з-під землі, виріс дубовий гай. - Тепер можна й перепочити,- перемовилися козаки. - Завтра, джуро, побачиш Дніпро.

II

Подорож Дніпром назавжди запам'яталася хлопцеві. Разом із козаками він мав подолати Дніпрові пороги, щоб опинитися на Запорожжі. Там його обіцяли прилаштувати на зиму в одному з козацьких зимівників.

III

- На цьому човні, що каюком зветься, ми й рушимо Дніпром, - старший із козаків кілька разів обійшов човен, пильно обдивляючись дно. - Бачив ти, джуро, козаків у степу. А тепер пізнаєш нашого брата на воді. Запам'ятовуй і цю науку, хлопче, бо не козак той, хто не вміє долати пороги.

- А страшні ті пороги? - допитувався хлопець.

- Страшні не страшні, а от коли станеться так, що човен наш розіб'ється об скелі, то раджу тобі схопитися однією рукою за уламок деревини, а другою намагатися захистити себе від ударів об каміння і так пливти за течією доти, доки не натрапиш більш певного порятунку.

- Не лякай хлопця, брате. Сідаймо краще на місця, щоб усе добре сідало, а все зле тікало, та й рушаймо.

Човен розітнув Дніпрову гладінь і, легко погойдуючись, поплив за течією. Проте дуже швидко течія стала бурхливішою, звідкілясь здалеку залунало глухе ревіння. Незабаром, щоб почути один одного, мандрівникам доводилося кричати.

Каюк, або чайка, - так називалися козацькі човни, на яких вирушали в морський похід. Прикметною ознакою каюків (чайок, або дубів, як їх іще називали) було те, що вони мали суцільне дно, яке робилося зі стовбурів верби чи липи.