не їв людської страви: відколи ординці спалили його рідне село, вбили тата, а маму й сестру забрали в полон, він тиняється без притулку, ховаючись від найменшого шурхоту.

За якусь годину зі степу вже гримів знайомий голос:

- Еге, брате, цей хлопчина - справжній джура! Спробуймо, що наварив наш кашовар.

Степовики розташувалися біля багаття, запросили до себе й малого. Йому над усе кортіло дізнатися, хто ці люди, але не наважувався запитати. Дивувався лише, коли чув у розмові знайомі назви сіл, річок: «Певно, з наших місць». Пообідавши, степовики стиха заспівали.

Годі тобі, пане-брате,
Ґринджоли малювати,
Бери шаблю гостру, довгу
Та йди воювати!..
Ой ти станеш з шабелькою,
А я з кулаками,
Ой щоб слава не пропала
Поміж козаками.

«Та це ж козаки! - зрадів хлопець. - Це ж вони рятують невільників, коли їх женуть степом татари». Він згадав, як тато оповідав про мужніх і сміливих вояків, які живуть за порогами Дніпра й воюють у Дикому Полі проти турецьких і татарських орд. Спогад засмутив хлопця., «Шкода, що не було їх поблизу того страшного дня», - жалкував він, поглядаючи на козацьку зброю.

- Чого засумував, джуро? Час вирушати. Як відчуваєш у собі силу й спритність, кмітливість і слухняність, як зможеш перепливти проти течії Дніпро, то приставай до нас. А минулим не журися. Знайдеш собі серед козаків побратима, що стане тобі вірнішим за рідного брата, допоможе в бою й розрадить у тузі. За матінку ж буде рідна земля: натрусиш її в чоботи - від ворожої кулі врятує.

І почалося в хлопчини нове життя, сповнене тривог і випробувань, - життя козацького джури.

Опишіть зовнішній вигляд козака. Як ставали джурами? Що ви дізналися про козацьке життя?

Чи доводилося вам чути легенди й перекази про козака Мамая? Протягом століть в Україні вірили в його дивочинну силу. Чорновусого лицаря-оборонця малювали на дверях, стінах, полотні, посуді, шафах, скринях. Багато таких зображень зберегло

Джури - хлопчики-підлітки, які приставали до козацького товариства й оволодівали військовим мистецтвом.