ВЕЛЕТИ ДУХУ

Своїм піднесенням український рух завдячував сузір'ю надзвичайно талановитих людей - «упертих українців», як називав себе один із них. Беззастережна віра в Україну сповнювала їх дивовижної сили. Подиву гідна їхня працездатність. Проте ще більше вражає та самозреченість, з якою вони віддавалися українській справі. Адже бути українцем за тих часів означало наражатися на переслідування з боку влади. В умовах заборон і житейських негараздів, під недремним наглядом поліції, а часом - у вимушеному вигнанні вони плекали українську науку й українське мистецтво, торуючи шлях майбутній українській державі. Наче легендарні ве-летні-титани, вони утверджували ідею самобутності українського народу і, власне, вибороли ту самобутність за часів, коли імперії заповзялися довести, що ніякого окремого українського народу не існує.

Про багатьох видатних українців другої половини 19 ст. ви вже довідалися. Це й Володимир Антонович, і Іван Франко, й Михайло Драгоманов, і Павло Чубинський, і Михайло Грушевський.

До велетнів духу належить Іван Пулюй. Цей винятково обдарований тернопільчанин кохався у фізиці й технічних науках, був знаним звіздарем та володів 15 мовами. Брав активну участь у діяльності Наукового товариства ім. Шевченка, очолював першу в Європі кафедру електротехніки. А ще перекладав Святе Письмо, бо щиро вірив, що народ, який має змогу читати Біблію рідною мовою, житиме вічно. До перекладу церковних книг Іван Пулюй узявся ще під час навчання на богословському факультеті Віденського університету. Тоді його клопотами побачив світ «Молитовник» українською мовою. До праці над Святим Письмом Пу-люя, 24-річного священика й одночасно студента філософського факультету, залучив відомий український письменник і громадський діяч Пантелеймон