Святковій постановці п'єси Котляревського «Наталка Полтавка» передував вірш Івана Франка «Великі роковини», написаний спеціально для цього вечора.

До присутніх зі сцени звертався вічний козак Невмирака. Сивий, згорблений долею, він перебирав струни бандури і плакав-журився над тяжкою долею України. Поетові ж раптом пригадалося, як плакав колись у кузні він сам над розповідями батька про братів-українців з Наддніпрянщини - так само безправних, як і вони, галичани. Мокрими очима дивився він тоді на вогонь. Крізь сльози полум'я здавалося яскравішим і гарячішим. І йому, хлоп'яті, мріялося, як добре було б вихопити з горна жар, розтрусити його по всій рідній землі, щоби праведний вогонь розтопив віковічні кайдани, які по руках і ногах в'яжуть українців.

Численні глядачі в залі були свідками творення дива. Старезний козак Невмирака, зігрітий теплом присутніх, раптом почав молодіти. І вже не плачі-жалі виспівував він - зі сцени злітали крилаті слова, яким було затісно в театрі. Тож вихоплювалися вони на львівські вулиці й линули далі - по всій Україні:

До великого моменту Будь готовий кожний з вас, -Кожний може стать Богданом, Як настане слушний час. Мовиш: «Нині інші війни». Ну, то іншу зброю куй, Ум гостри, насталюй волю, Лиш воюй, а не тоскуй! Лиш борися, не мирися, Радше впадь, а сил не трать, Гордо стій і не корися, Хоч пропадь, але не зрадь!

Скількох молодих українців прилучили ці слова до великої справи визволення Батьківщини! Не дивно, що саме того дня урочисто вшановувалася 25-річна літературна й громадська діяльність Івана Франка.

За годину після вистави до громади звернувся сам поет. Його спокійна, розважлива, тиха промова вражала не менше, ніж артистичне виконання його віршів. Подякувавши за високу оцінку своєї праці, він казав, що ніколи не вважав себе ані великим талантом, ані героєм, ані зразковим характером, тільки був тим муляром, який замуровує дірки в нашім народнім мурі, й тим пекарем, що для наших людей пече хліб насущний, бо, вихований у твердій школі життя, засвоїв назавжди два правила: сповнювати свій обов'язок та безнастанно працювати.