Олельковича, пам'ять про батька - старого князя Олелька, і про діда Володимира Ольгердовича (нехай пухом їм буде благословенна київська земля!) примушують мене діяти. Сьогодні надійшла відповідь од великого князя литовського на мої клопотання щодо отчинної землі - Київського князівства. І знову, вкотре вже, відмовлено потвердити законні права на землю, якою правили мої дід, батько й старший брат. Натомість великий князь наказує не противитися його волі: або підкоритися владі київського намісника, або погодитися жити вигнанцем.

На якусь хвилину запала тиша. Присутні дивились у вічі один одному та, здавалося, прислухалися до биття власних сердець: чи не зрадять у вирішальну мить?

Мовчання порушив один із гостей:

- Певно, минулися назавжди часи, коли литовські князі запевняли: «Старого ми не змінюємо, а нового не впроваджуємо».

- О, це добре зрозумів півстоліття тому князь Свидриґайло. Отож і боровся запекло проти Польщі та Литви, проти давніх ворогів і навіть кровних братів - проти всіх, хто починав зазіхати на його особисті права і права інших руських князів. І ніщо не спиняло його завзяття: хоча не раз зазнавав поразок Свидриґайло, та знову брався за зброю. Хто знає, якою була б доля руських земель, якби наші батьки щиро його підтримали. Може, й не сталося б того, що маємо нині. Може, перемогли б тоді руські князі під проводом Свидриґайла у вирішальній битві на річці Святій та залишилися б господарями на своїй землі.

- Не нам тепер про це розводитися. Що сталося, те сталося. Свидриґайло зібрав для вирішального бою весь руський цвіт, але, певно, не судилося. Руське військо зазнало страшної поразки: 42 князі потрапили в полон, а скільки їх загинуло!

Розмова ставала гострішою. Присутні забули про обережність, жбурляли в ніч пристрасні слова.

- Від часу Свидриґайла багато води збігло. Його кривдили, проте він залишався князем, мав свою землю, хоч і здобував її мечем. - Що ж діяти нам, коли від смерті князя Семена вже й князівства Київського немає? Мусимо коритися волі намісника-чужинця.

- Навіть простолюд повстав проти такої несправедливості: не відчинили кияни міської брами литовському намісникові!

- Десять років збігло, як придушили той народний спротив, але жодні клопотання й донині не поновили справедливості.

Шляхта - люди благородного (відомого) походження (князі, пани, бояри-шляхта).

Отчинна земля - земля, що передається у спадкове володіння.