Крізь стіну тиші, ніби з іншого світу, долинув голос вірного охоронця:

- Привіз, князю, за твоїм наказом, мудруна печерського. Поговори, як маєш охоту. Тільки раджу тобі: стережися цих київських розумників. Не впускай слів солодких до свого серця, бо не встигнеш схаменутися, як криця перетвориться на віск. Де вже тоді воювати...

По тих словах запахло травами й свічками - перед Володимиром постав чернець, мудрець і лікар, який чомусь нагадував князеві вічного діда-лісовика з казки, що її чув у дитинстві.

- Чому так тихо в місті? - запитав гостя.

- Непокоїть князя тиша? Лякають змова, підступ, заколот чи зрада? - почав чернець. - Не бійся, князю. Кияни вдячні твоїй силі й дарованій тобою тиші.

- Не тим переймаюсь я сьогодні, - спинив ченця Володимир. - 3 дитинства, з розповідей матері - щиросердної християнки - знаю, що нема на світі нічого кращого, ніж величний спів київських дзвонів. Чому ж не чути його нині?

- Ох, князю, відспівали наші дзвони останню пісню ще в ординських пожежах, - зажурено зітхнув чернець. - Давно немає вже над Дніпром міста золотоверхих храмів. Тепер Київ - пустка, місто руїн і згарищ.

- А чи залишилися в Києві майстри? Чи прийшли б вони до мене, якби я їх покликав?

- Будуй, князю. Кияни тебе підтримають. А майстрів у нас стільки, скільки дворів, бо пам'ять рук - найтривкіша, безсила перед нею війна.

Так почалося в Києві будівництво. Знову запрацювали теслі, мулярі, різьбярі, іконописці. З попелу й руїн підводилися київські храми. Незабаром над містом множився луною, розлітаючись по навколишніх теренах, бентежний передзвін.

- Що подейкують кияни? - цікавився Володимир у печерського ченця, якось заїхавши на розмову.

- Кажуть, що хоча ти й литвин за народженням, проте душею русич.

М'якшало від тих слів кам'яне лицарське серце: не про війну думав князь, а піклувався про мирне життя - будував храми, зміцнював кордони, карбував власну монету. Себе ж називав «з Божої ласки князем київським».

Коли ж військо великого князя литовського Вітовта, який не бажав посилення Київського князівства, рушило 1393 р. на Київ, Володимир