Від середини 14 ст. землі Галицько-Волинської держави, спустошені навалою монголо-татарських орд, поступово потрапляли під владу Великого князівства Литовського. Це відбувалося доволі мирно. Українське населення сприймало литовських лицарів як визволителів, а руські полки виступали проти ненависного ворога - Золотої Орди - спільно з литовськими. Більшість українських земель увійшла до складу Литви за литовського князя Ольґерда, про якого казали, що він воює не стільки силою, скільки мудрістю. Першою була приєднана Волинь. Землі Київщини, Переяславщини й частина Чернігово-Сіверщини опинилися під владою Великого князівства Литовського після перемоги Ольґерда 1362 р. над військом Золотої Орди біля річки Сині Води. Це означало ліквідацію золотоординського ярма в Україні. В українських землях Ольґерд посадив князями своїх синів і племінників. На початку свого панування литовські князі не втручалися в порядки, що існували в українських князівствах. Язичники-литвини приймали християнство; руська мова, тобто давньоукраїнська, руські звичаї, закони швидко поширювалися в Литві. Отож, історики слушно називають ту державу Литовсько-Руською. Одначе з другої половини 15 ст. великі литовські князі почали нехтувати давніми правами українців. Одне за одним втрачали самостійність українські князівства, що раніше існували у складі Литовської держави. Натомість з'являлися литовські воєводства з намісниками-чужинцями. Це обурювало українців, спонукало до боротьби за збереження своєї незалежності.
Намісник - призначений володарем держави урядовець, який від його імені керував певною територією. Чому держава, у складі якої опинилися українські землі, називалася Литовсько-Руською?
|