Прикметною рисою тогочасних держав була міжусобна колотнеча. Не оминула вона й Великого князівства Литовського. Коли помер князь Ольґерд, великим князем литовським став його молодший син Яґайло. Обурені старші Ольґердовичі розпочали боротьбу за владу. Щоб якось посилити свій вплив, Яґайло 1385 р. уклав угоду з Польським королівством, скріпивши її шлюбом з королевою Ядвіґою. За тією угодою передбачалося об'єднати Литву й Польщу в одну державу. Проте не всі литовські князі прагнули такого об'єднання, оскільки боялися остаточно втратити владу. Перешкодити задумам Яґайла заповзявся князь Вітовт. Він хотів посісти великокнязівський стіл і стати єдиновладним господарем у литовсько-руських землях. Проти князів, які не підтримували його, Вітовт пішов війною. У відвойованих землях садовив вірних собі людей. Року 1393 військо Вітовта підійшло до Києва, де княжив Володимир Ольґердович.

З Божої ласки князь київський

Запорошене снігом місто вперше за тривалий період ординського лихоліття спало спокійно. Чи то зима-сніговиця навіяла той спокій, чи велетенські захисні вежі щойно збудованого замку, чи впевненість у силі нового господаря, який вдалими походами відкинув орди кочівників аж до моря, чи, може, просто столітня втома...

Місто спало, як дитина. Не збудив його і пізній зимовий ранок. Тож князь мав можливість безборонно роздивлятися й вивчати загадкові свої володіння. Тихо ступаючи галереєю замку, він дивився вниз - туди, де завмер у крижаних лещатах Дніпро й солодко спав Поділ. Тиша. Тільки поодинокі лапаті сніжинки й легкі сиво-прозорі стрічки диму, що тягнуться від невидимих осель у біле небо.

Уже кілька років, отримавши в уділ від батька, великого князя литовського Ольґерда, Київську землю, Володимир мешкав у місті над Дніпром. І хоча шлях до серця Русі торував він мечами й списами, долаючи опір ординців, проте відчував себе тут не воїном-переможцем, а скоріше в'язнем. Причарували його високі київські гори, могутня ріка, а найбільше - мальовничий дніпровський діл, що довірливо тулився до князівських гір. Отож, коли випадали тихі, як нині, дні, намагався Володимир збагнути таємницю своєї власної долі й долі цього міста: чому раптом він, відважний лицар із кам'яним серцем, по-дитячому розчулився, вперше побачивши київські краєвиди?

Поміркуйте!

Чому литовський князь Володимир Ольґердович не сприймався киянами як чужинець, а був для них «з Божої ласки князем київським» ?