Слави галицьких будителів - тобто тих, хто своїми вчинками утверджував у західноукраїнських землях думку про самобутність української історії та культури, зажили Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький. Іще студентами вони заприсяглися жити задля рідного народу. У колі тогочасної галицької молоді їх називали «Руською трійцею», підкреслюючи в такий спосіб і їхню щиру дружбу, і їхні переконання щодо поліпшення долі українського (в Галичині тоді казали руського) народу. Заповзяті хлопці невтомно записували уснопоетичні твори - бо прагнули, щоб жива народна мова галицьких українців була вживаною у навчальних закладах, державних установах, щоб нею друкувалися книжки й газети. За тих часів у краї панували німецька й польська, а освічені українці послуговувалися незрозумілою селянам церковнослов'янською.

Великою справою «Руської трійці» був вихід у світ першої друкованої книжки живою народною мовою - «Русалки Дністрової».

Поміркуйте!

Чому Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича та Якова Головацького називають галицькими будителями?

Галицькі будителі

Маркіян Шашкевич розгорнув новеньку, щойно з друку, книжку. Ось вона - їхня «Русалка Дністрова». Перша в Галичині книжка українською мовою! Чи такою уявляв її собі? Чомусь пригадалося, як колись у його гімназії карали учнів за вживання рідної мови: тому, хто забував заборону й говорив українською, тут-таки чіпляли на шию книжечку, оправлену в дошки, - мусиш носити її доти, доки на такому самому «злочині» не зловиш свого товариша. Де вже було мріяти за тих обставин про справжню українську книжку. Та все-таки - мріяв! І полонив своєю мрією інших. Тоді з'явилися його вірні друзі-побратими - Іван Вагилевич та Яків Головацький. Усі троє обрали давні, ще княжих часів, імена. Він, Маркіян, назвався Русланом, Іван - Далибором, а Яків - Ярославом; товариство ж своє нарекли «Руською трійцею». Утрьох багато читали, писали вірші, мандрували селами, записуючи пісні й навчаючись мови з народного джерела, і вірили: настане час, коли розквітне рідна мова, коли пробудиться від сну безталанна Україна. А щоби мрія збулася, треба невтомно працювати. Бо «не тоді